Шановні батьки!

Відповідно до Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ (із змінами):

- прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють;

- учасниками навчально-виховного процесу є батьки або особи, які їх замінюють;

- виховання у сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості;

- на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини;

- батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

* постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей;

* створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

* поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

* виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

* сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

* виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини;

- держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї;

- батьки, або особи, які їх замінюють мають право:

* вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

* обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

* звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання та виховання дітей;

* захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей;

- навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести- або семирічного віку.

Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року № 2628-ІІІ (із змінами):

- сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

- відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її у родинному колі;

- батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності;

- дитина може здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:

· у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;

· у сім’ї (до досягнення дитиною п’ятирічного віку);

· за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, які мають відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти та фізичний стан здоров’я яких, дозволяє виконувати обов’язки педагога;

- дошкільний навчальний заклад здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім’єю, з осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку.

                               Батькам про виховання

Батьки часто задаються питаннями: «Як треба виховувати свою дитину? Чому її навчати? Чи слід дитину карати? Виховувати строго чи поблажливо?» Але насправді ці питання не є головними. Навіть навпаки, відповідаючи на них, починаєш сумніватися в тому, що правильно виховуєш дитину і ці сумніви погано впливають на результати виховання.

Виховання – це не тільки цілеспрямований вплив на дитину в моменти, коли ми її повчаємо, робимо зауваження, схвалюємо чи караємо. Значно більше впливає на дитину приклад батьків, хоча вони свій вплив можуть і не усвідомлювати. Декілька слів, якими машинально перекинуться між собою батьки, можуть залишити в дитині значно більший слід, ніж довгі повчання, які часто не викликають в ній нічого, крім огиди; точно такий же вплив має і розуміюча усмішка і кинуте мимохідь слово.

Практика показує, що між дітьми, які виховуються в строгості (з покараннями) і дітьми, які виховуються більш м’яко (без покарань) – немає ніякої різниці. А значить, виховний вплив сім'ї пролягає в чомусь більшому, ніж ряд цілеспрямованих виховних моментів.

Перша й основна задача батьків – є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розбещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу. Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самих дріб'язкових і наївних, проблем, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.
Організація спілкування з хлопчиками і дівчатками
Пам'ятка для педагогів та батьків

- Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик або дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть, любити їх треба по-різному. Але обов'язково любити,

- Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте одних у приклад іншим; вони такі різні навіть в одному біологічному віці — дівчатка зазвичай виглядають старшими від ровесників-хлопчиків.

- Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають на дотик, по-різному сприймають простір й орієнтуються у ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І, звичайно, не так, як ми дорослі.

- Пам'ятайте, що коли жінка виховує і навчає хлопчиків, а чоловік — дівчаток, їм мало допоможе власний. дитячий досвід. Тож порівнювати себе у дитинстві з дітьми іншої статі марно.

- Не вимагайте від хлопчиків акуратності та старанності виконання вашого завдання.

- Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам, включати у них елемент пошуку, що потребує кмітливості. Не слід заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити; Варто «підштовхнути» хлопчика до того, щоб він сам відкрив принцип рішення, нехай навіть наробивши помилок.

- Розбирайте разом з дівчатками принцип виконання завдання — що і як треба зробити — до початку роботи. Дівчаток слід поступово підводити до пошуку власних рішень незнайомих, нетипових завдань, вчити діяти самостійно.

- Не забувайте не лише розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків

- Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти, або зробити, дивлячись на неї при цьому з висоти свого авторитету. Це нині дитина знає й уміє все гірше за вас. Прийде час, і, принаймні у певних галузях, вона знатиме й умітиме більше за вас. А якщо тоді вона повторить на вашу адресу ті самі слова, що зараз говорите їй ви ?

- Не лайте дівчинку зопалу — бурхлива емоційна реакція перешкодить їй зрозуміти свою провину. Спочатку розберіться, у чому помилка дитини, і поясніть їй.

- Пам'ятайте, що не варто недооцінювати емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

- Лаючи хлопчиків, коротко й чітко викладайте, чим ви незадоволені, тому що вони не можуть довго витримувати емоційну напругу, їхній мозок ніби «відключає» слуховий канал, і хлопчик перестає вас слухати і чути.

- Ніколи не забувайте, що ми ще дуже мало знаємо про те, як нетямущий малюк перетворюється на дорослу людину. Є безліч таємниць у розвитку мозку і психіки, які поки не доступні нашому розумінню. Тому головною вашою заповіддю має бути «Ненашкодь!».